3имовий театр було збудовано 1867 році на кошти інженера-полковника Г. Трамбицького. Єлисаветград став театральним містом. 3 того часу він привертає до себе увагу уславлених колективів і окремих виконавців з Росії, Італії, Польщі, Англії... Тут виступали легендарні В.Самойлов, М.Рибаков, М.Савіна, друг Т.Шевченка Айра Олдрідж, італійська знаменитість О.Франісарді, чарівниця з Польщі Камінська, всесвітньо відомий Пінетті, артисти Лондонського єврейського театру за участі Аделі Лореско, співаки Ф. Шаляпін, Л. Собінов та багато інших.

У цьому приміщенні восени 1882 року заявив про себе український професійний театр під орудою Марка Кропивницького. Марко Лукич зібрав золоте українське сузір'я молодих талантів, закоханих у мистецтво, і повів їх у великий і чарівний театральний світ.

Це був злагоджений і міцний виконавським складом театральний колектив. До нього входили: М. Кропивницький — драматург, режисер і перший актор, М. Садовський, М. 3аньковецька, О. Маркова, О. Вірина, Н. Жаркова, К. Стоян-Максимович, І. 3агорський, Бурлака, Байда, Александров, Туробойська, Волошин, Остренко, Квятковський, Перепелиця, 3абугська, Туробойський та інші актори. А трохи згодом (із зими 1883 року) — П. Саксаганський, М. Садовська-Барілотті, І. Карпенко-Карий, Г. 3атиркевич-Карпинська. Таким чином сто тридцять років тому, всупереч всіляким заборонам, в нашому місті (в центрі України) народився перший національний реалістичний театр. Його фундатором, як уже говорилося вище, став уродженець степового краю незабутній Марко JІукич Кропивницький. Людина могутнього таланту, якій Бог послав золотий сніп обдарувань, блискучий актор, режисер новатор, поет, композитор, реформатор української сцени, антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. 27 жовтня 1882 року виставою «Наталка Полтавка» він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність.

«Це були роки мандрування,— згадує Всеволод Чаговець,— це було «життя. на колесах», тернистий шлях, який судилося пройти українському театрові в похмуру епоху, коли перший ліпший становий пристав втілював у собі весь жах і сваволю самодержавства. Але цей шлях був історичним походом прекрасного мистецтва українського народу. Самодержавство гадало, що звівши поета-генія в передчасну могилу і спаливши його вільне слово, яке кликало до боротьби, зможе знищити українську душу. Але воно помилилось. Минуло двадцять років після смерті поета і зерно, кинуте ним, пустило коріння, піднялось, розцвіло, заколосилось і дало багатий урожай. Цим першим урожаєм на ниві, засіяній Шевченковим словом, був Театр Корифеїв».

Разом з Марком Кропивницьким славу Театру Корифеїв творили М. Старицький, М. 3аньковецька (її дебют відбувся на єлисаветградській сцені), брати Тобілевичі актор і драматург І.Карпенко-Карий, актори і режисери М.Садовський і П.Саксаганський, їхня сестра М.Садовська-Барілотті, Г.3атиркевич-Карпинська, композитори П. Ніщинський, М. JІисенко та інші. Театр відразу став широковідомим і надзвичайно популярним.

 «3ложилася трупа, писав І. Франко, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, яка робила фурор не тільки по українських містах, але також у Москві і Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найкращих артистів світової слави».

Мистецтво корифеїв здобуло широке визнання. Про їхню талановиту гру захоплено відгукувались JІ.Толстой, А.Чехов, П.Чайковсысий, І.Репін, М.Нестеров, К.Станіславський, В.НемировичДанченко, О.Яблочкіна, JІ.Собінов та багато інших діячів. культури. 3аслуги М. Кропивницького перед українським театром неоціненні: він написав понад сорок п'єс; у його трупах виховано майже сто високопрофесійних акторів і двадцять режисерів. Школа М. Кропивницького мала вплив на розвиток не лише українського театру, а й театральної культури інших країн. Він заснував новітню режисуру, першим запровадив ансамблевість акторської гри, боровся за справжній колективізм у театрі, першим в історії української режисури дав зразки глибокого, всебічного аналізу ролі, виробив принципово новий підхід до художнього оформлення вистави.

Його справу гідно продовжують спадкоємці. Під час утворення Кіровоградської області місцевий театр отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії); з 1940 року носить ім'я М. Л. Кропивницького. 1944 року повертається з евакуації і назавжди осідав в Кіровограді. 3а рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. Славні традиції корифеїв у драматургії продовжило нове покоління земляків Марка JІукича: Ю. Яновський, В. Винниченко, відомими майстрами сцени стали М. Крушельницький, Г. Юра, І. Мар'яненко, В. Магар. Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом кращих зразків світової драматургії. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, JІопе де Вега, Кальдерон, Шоу, Фігейредо далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на нашій сцені. 3начна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п’єсам «Чумаки» І.Карпенка Карого, «Соло на флейті» І.Микитенка, «Республіка на колесах» Я. Мамонтова, «Дума про Британку» Ю.Яновського, «3амулені джерела» та «Перед волею» М.Кропивницького, «Хрест життя» М. Старицького. Кропивничани свято бережуть імена тих, хто в довоєнні і повоєнні роки вписав яскраву сторінку в розвиток рідного театру. Серед них заслужені артисти Туркменії Леонід Шикідзе, Наталія Байкова, заслужені артисти України Григорій Воловик, Михайло Донець, заслужені діячі мистецтв України Іван Казнадій, Василь Єременко, народні артисти України JІідія Тімош, Георгій Семенов, лауреат державної премії імені Т.Г. Шевченка Костянтин Параконьєв, народні артисти України Михайло Барський, Іван Кравцов, Володимир Миронович; заслужені артисти України Фаїна Чечень, Микола Білецький, Іван Терентьєв, Пантелеймон Панько, Марина Яриш, Антоніна Любенко, Надія Ігнатьєва, Світлана Мартинова, Наталія Іванчук, Валерій Дейнекін; артист Григорій Рябовол та багато інших. Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі. Гастролювали і гастролюють у всіх містах і районах Кіровоградської області, виступаючи у найвіддаленіших селах. 3а роки незалежності театр взяв участь більш ніж у сорока престижних фестивалях, у тому числі одинадцяти міжнародних. Сьогодні на сцені театру, який має загальнонаціональне історико-культурне значення для молодої держави, радують своїм мистецтвом, продовжуючи славні реалістичні традиції корифеїв, їхні спадкоємці п'ятої генерації заслужені артисти України Анатолій Литвиненко, Валерій Мороз, Ірина Дейнекіна, Валентина Литвиненко, Галина Романюк, Вікторія Майстренко, Людмила Мороз, Микола .Ярошенко, актори вищої категорії Володимир Бабіч, Олександр Ярошенко, Юрій Жеребцов, Володимир Бідаш та інші. 22 лютого 2006 року театру ім. М. Кропивницького надано статус академічного. І хоча роки віддаляють нас від фундаторів, які стояли біля колиски першого професійного театру, заснованого М. Л. Кропивницьким, вони неспроможні пригасити його геніальність, його надто потужну енергетику творця. Великий талант «батька українського театру», «українського Мольєра і Шекспіра» не вмирає й понині. Він постійно оживає у нащадках, спадкоємцях його визначної і знакової справи. Його дух витає над рідними степами Приінгулля, над незалежною Україною. Його дух живе в стінах нашого театру: «Я тут живу: це храм моїх богів», щиро висловився ви значний реформатор української сцени. Він живе у своїх творах, які всі покоління кропивничан виводили і виводять на сцену, запалюючи вогні рампи. І в цьому наша незаперечна і пряма причетність, нерозривна спадковість зі справою і життям нашого земляка творця професіонального національного класичного театру. М. Л. Кропивницький наше минуле, наше сьогодення і наше майбутнє. Ми духовні діти його. Високо цінуємо той скарб, який він залишив нам у спадок. Ми набираємо сили з його животворного, незамуленого джерела, яке він відкрив для всього світу. Він виконав титанічну роботу, зводячи на пустирі глупої ночі чорної імперії зла Святий Храм Добра, Світла й Духовності. Він першим наблизив до серця людей пісню і полум'яне Слово Тараса Шевченка Пророка великої української нації. Доктор філологічних наук, професор Глухівського національного університету імені Олександра Довженка Анатолій Новиков наголошує: «Марко Кропивницький це глибоко національний митець, який усе свідоме життя при святив служінню українському народові. Створений ним професійний театр упродовж багатьох років був основним джерелом культурного життя уярмленої нації. Драматург Кропивницький порушив у своїх п’єсах чи не всі актуальні питання своєї доби, започаткував чимало нових тем, які з успіхом продовжували розробляти М.Старицький, І.Тобілевич (КарпенкоКарий), Панас Мирний та інші. І головна його заслуга як драматурга полягає в тому, що він, як ніхто інший, відчуваючи загрозу знищення українського народу як етносу, тобто небезпеку його розчинення в панівній нації, своїм палким словом намагався розбудити національну свідомість українців, закликав їх до збереження рідної мови й культури. Кропивницький це письменник, який був причетний практично до всіх новацій в літературному процесі свого часу. Порушені ним проблеми (питання української мови, національної свідомості, бюрократизму, зневажливе ставлення можновладців до «маленької людини» тощо) багато в чому залишаються актуальними і в наші часи».

Інформація: Театру Марка Кропивницького 130. Кіровоград. Короткий нарис про історію театру.

© Шурапон В. П., видавництво, 2012 © Лисенко В. Ф., 2012